lfirf: (взирая на мир)

Господа, у меня уже не запарка. а жизнь такая,и френдленту я читаю ну оччень кусками... Поэтому если считайте, что меня что-то заинтересует или предназначено мне, не стесняйтесь кидать комменты да хоть сюда..

lfirf: (взирая на мир)
http://www.naritsyn.ru/rest/story/story21.htm - достаточно много по психологии
http://www.zzverey.spb.ru/html/index.php - Зимовье Зверей
http://booference.pochta.ru/contents.html - справочник Розенталя по стилистике... Ы-ы-ы-ы-ы!!
http://community.livejournal.com/ru_photoshop/1732973.html?style=mine - подборка книг по ФШ. Оччень вовремя!
http://fotoknigi.org/all-books/ - книги по фотографии и не только
http://community.livejournal.com/ru_photoshop/1745892.html?style=mine#cutid1 - шорткаты фотошопа
http://community.livejournal.com/ru_photoshop/1742652.html?style=mine#cutid1, http://community.livejournal.com/ru_photoshop/1743856.html?style=mine#cutid1, http://community.livejournal.com/ru_photoshop/1745226.html?style=mine#cutid1 - Я тоже хочу так уметь

Языки в Харькове бесплатно
http://kh.vgorode.ua/news/obzory/295361-10-mest-v-kharkove-hde-mozhno-besplatno-yzuchat-ynostrannye-yazyky

http://rusf.ru/abs/abs_map.htm подборка о Стругацких: творчество, биографии, публицистика. фотографии, аудио

взято отсюда
Путешествия:
www.skyscanner.com, www.kayak.com - генерированные поиски перелетов по всему миру
www.couchsurfing.org
- секта любителей спать в квартире у незнакомых людей, готовить им еду и
встречать людей всякого рода по всему миру
www.findacrew.net, www.vagabond-sailing.com - как автостопом проехаться на корабле
www.helpx.net,
www.the7interchange.net - сайты, где вы можее найти волонтерские
программы и напрямую связаться с их организаторами. Первый больше по
Европе и Штатам, второй больше по Азии и Африке.
http://lowcostavia.com.ua/megabus-avtobusni-kvytky-po-yevropi-vid-1-yevro-na-kviten/ -- автобусные билеты от 1 евро и вообще лоукост

Работа: www.proz.com - самая большая база переводчиков и их работодателей.
www.peopleperhour.com - база фрилансеров по всем направлениям
www.translationdirectory.com, www.translatorscafe.com - тоже всякие переводческие проекты

Языки и словари:
www.byki.com - бесплатный софт для простейших уроков по языкам
www.lingq.com - база для самостоятельного изучения языков (попсовых) с видео и аудиоуроками
www.uz-translations.net - ну вы знаете, учебники и словари
http://medeniye.org/ru/lugat -- крымскотатарский онлайн-словарь

ирландский www.teg.ie
www.litriocht.com - в том числе в бесплатные электронные книжки (r-leabhair)

Правила поиска в гугле: http://www.cluber.com.ua/lifestyle/poleznyie-sovetyi/2014/01/19-sposobov-iskat-informatsiyu-v-google-o-kotoryih-ne-znaet-96-polzovateley/
lfirf: (Default)
Диана Уинн Джонс "Рыцарь на золотом коне" -- отличная вещь! Пожалуй, на уровне "Героев нитокуда". Сначала я читала про смешанную семейку волшебников и грифонов (не спрашивайте, читайте лучше сами). Теперь вот))
lfirf: (Default)
dreamer_m (в Дриме yutaku) начал очень познавательную для меня серию постов о двойных посланиях. Выношу цитату чтобы не потерять:
"Предписание не выходить из ситуации дабл-байнда - это не запрет на уход из дома. Это предписание маркировать как опасные (вредные, токсичные и т.д.) все ситуации, где жертва может «забыться» и выскочить из своего подавленного состояния просто потому, что заняла руки и голову чем-то другим. Разумеется, это же самое недоверие ко всему вокруг препятствует и обращению за помощью. К кому обращаться-то, если все вокруг лжецы и подлецы? А если за помощью – в чём именно?"
Сам пост: http://yutaku.dreamwidth.org/386134.html
Обсуждение в ЖЖ: https://dreamer-m.livejournal.com/438372.html#comments
lfirf: (воть)
"По всей видимости, у людей слово "бог" не находилось по своим коннотациям где-то между "ассенизатор" и "мошенник на доверии". (с) "Онтологически человек: вода и ветер"
Кажется, это первая книга, к которой я _ищу_у_автора_ и смотрю концепт-арт (обычно -- нет, обычно мне это мешает). Оказывается, это -- отдельное удовольствие.

обнаружила любопытное: хвалит ьсебя на английском мне гораздо проще, чем на русском. на русском почти всегда есть привкус самоиронии. Кстати, попробую-ка по-украински. Этот язык я (и окружающие) себе загадить всякими унутренними траблами не могла, а на хвалу, похвальбу и самоиронию он богаче и выразительнее, и нагляднее в письменной речи отделить одно от другого
lfirf: (Default)
Вот так вот, читая "Коллапс" узнаешь про бомбежки Австралии, лезешь в Вики (кстати не забыть денег кинуть) и обнаруживаешь "Эту бомбардировку часто называют «Австралийским Перл-Харбором»[2]. Хотя это была менее существенная цель, в нападении на Дарвин было использовано большее число бомб. Как и в Пёрл-Харборе, австралийский город встретил нападение неподготовленным, что и привело к огромным разрушениям и большому числу жертв. И хотя город подвергался воздушным налётам ещё 58 раз, бомбардировка 19 февраля была самой массированной и разрушительной."
lfirf: (Default)
Проснулась ругаясь и плюясь, что проспала и сейчас уже 8 утра -- а жарко же, и поэтому да, по ощущениям 8. Ну и я знаю за собой свойство не просыпаясь выключать звенелку в мобильнике. Открыла глаза -- на часах без четверти шесть -- о счастье! А на градуснике 28... много. уговорила себя, что если очень жарко -- то велосипед брать не буду, а просто пройдусь с Франей. В процессе уговора сунула в рюкзак полотенце-купальник-брызгалку с водой для собаки и -- новшество! -- бутылку с водой и мисочку, чтобы могли пить мы обе. И поехала. ну шо.. еле уложились: к восьми народ на пляжик уже тянется. Да и еду я сейчас час туда, час назад: не хочу Франческу бегом гнать.
lfirf: (воть)
утром младший кот победил будильник... устроился у меня на животе и стал с мурчанием массировать солнечное сплетение. ну как тут встать в полшестого?
lfirf: (Default)
Ссылки на интервью командующего Национальной гвардией Украины генерал-лейтенанта Юрия Аллерова "Апострофу". И про Харьков, и про Славянск, и про Донецк с Луганском
https://apostrophe.ua/article/politics/2017-07-04/pered-voynoy-glavnoy-tselyu-rossii-byili-ne-donetsk-i-lugansk-a-drugoy-gorod---glava-natsgvardii/13221
https://apostrophe.ua/article/politics/government/2017-06-19/anneksiyu-kryima-gotovili-10-let-na-donbasse-byilo-po-drugomu---glava-natsgvardii-yuriy-allerov/12943

Харьков по краю прошел... В Луганске и Донецке к сожалению сложилось иначе...
lfirf: (Default)
конструкция типа "Who did you lend my book to?" приводит меня в неописуемый восторг. В русском аналоге гораздо меньше экспрессии (по моим ощущениям, разумеется)
lfirf: (задумчивая)
Благодаря Bronya Gromova дошла до концерта Дианы Коденко. рада, что дошла. Надеюсь, запись будет в свободном доступе хоть частично. Alexandr Kovalsky Сашичка, там одна песня была совсем-совсем про Райгард... Если будет запись, я тебе кину.
А теперь несколько строчек рефлексии (у мя вся лента ФБ в ней, шо ж я молчать-то буду?). Перше: в далеких-далеких восьмидесятых где-то на хазе крутили мне песни Рейхмана и Янки. И кто-то сказал, видя, что я вслушиваюсь в текст "это типичная свердловская истерика" (это было не в осуждение, а в классификацию... как раз звучало "нас всех убьют за то, что мы гуляем по трамвайным рельсам". В Ха убить могли, но сильно за другое. Вообще за иное множество, пожалуй). Вот многое из этого концерта было для меня из непересекающегося уже/еще с моим множества.
Друге: очень запомнилась строчка "а над нами страна нависает". А перед ней еще более явная аллюзия на Мандельштама вплоть до эпиграфа. Так вот, не знаю, надолго ли (это определенно и от нас зависит. Или в основном от нас зависит))) -- но над нами сейчас страна НЕ нависает. Пожалуй года два (а то и все три с хвостом, с Майдана) -- НЕ нависает. И за осознание этого -- спасибо!
lfirf: (Default)
вчера старшая дочь вела тренинг о поведении в критических ситуациях "как чувствовать себя уверенно и не срывать голос". понравилось. Попрошу запись, потому что все упражнения конечно не запомнила. Самое основное: не зажимать мышцы горла и говорить "от живота". Тембр поразительно другой возникает. И слышимость улучшается. буду тренироваться на детях и собаках)).
Проспала до 9 утра сегодня. Подозреваю, что это еще и вечерний отказ от углеводов сказывается. Кстати, вернулись событийные цветные сны. Сегодня вот снилось, что я с двумя детьми: шестилетним сыном друзей и полуторагодовалой мелкотой неясного происхождения (явно дите кого-то близкого, но кого -- за кадром) -- где-то не у себя и не у них дома. Мы пришли с прогулки, отдыхаем и собираемся куда-то идти через час. И тут я обнаруживаю, что за окном -- среди солнечного дня -- вдруг лежит толстенный слой снега. Так, как бывает в горах: жара, солнце и снежник под ногами. Девушка в сарафане, юбка колоколом, сняв босоножки, аккуратно ступает по снегу, проваливается, ойкает и смеется. А я никак не могу решить, во что одеть детей и стает ли снег к тому времени, как мы пойдем дальше.
lfirf: (Default)
Разобрала ящики письменного стола. Все бумажные архивы и фото затрамбовала в нижний ящик. Его еще предстоит разобрать. Что-то отсканить, что-то оставить, что-то выкинуть. И придумать, что делать с медалями "за участие в соревнованиях" старшей дочери. ей они не нужны, художественной ценности не представляют, а выкидывать как-то... неуместно. Подумаю об этом.
lfirf: (Default)
Maria Korotayeva https://www.facebook.com/maria.korotayeva.9/posts/1300501026712022
23 травня о 18:46 ·

Запомним не запах лиха,
не беженцев, не беду...
Какая была клубника
в 14-м году!

И мы все летим, газуем,
и тянется на восток
пустая трасса - к Изюму,
и дальше, на Краматорск.

И все так хрупко, так тонко,
дробится, дрожит в глазах...
Стоят у дороги тетки,
а в ящиках, а в тазах...

"Вот только б не забродила...
Возьмите, а то беда...
Да что ж она уродила-то
нынче, как никогда..."

Как мы ее ели! Словно
и вправду - в последний раз.
А мир был разбит и сломан,
и не было мира в нас,

и, может, тревожным вскриком
когда-то ворвется в сны -
какая была клубника
в тот год, вначале войны.
lfirf: (Default)
el_d 11 мая 2017, http://el-d.livejournal.com/152102.html
Марк Шагал. «Изгнание из Рая»
На художника с интересом глядит большая змея:
- Ты из Минска или Одессы?
- Извини, из Витебска я.
- Я думала из Одессы, с листка, с чердака над зимним морем белесым... Расскажи мне, когда есть Витебск, стоит он куда, во что его воздух вытек, вместилась вода, в какое еще иное, в который лед, на кромке какого зноя теперь живет, в славе и силе, дыме шестого дня его сотворили раньше меня, но яблоню, что вторая у колодца росла, я теперь не узнаю, как не знаю добра и зла.
Художник берет равнину и несколько птичьих стай и встряхивает картину – рванина, гуляй! – красный, лиловый, синий, зеленщик, осел, волшебство, несовпаденье линий – да что с того, на пять четвертей от рая, на сто петушиных лет коровьи глаза вбирают пятничный свет, над переулком сонным, заплетено тесьмой, небо несет влюбленных мимо смерти самой, стыки заборов, дорожная чешуя, прекрасна как белый город возлюбленная моя, край литовского леса, приречный мрак...
- А вот про твою Одессу, прости, никак.
lfirf: (Default)
http://filmdoc.ru/vecher-pamyati-nikolaya-obuxovicha-40-dnej/ -- список кинодокументалистики Обуховича.
"Наша мама герой" посмотрела. Чувства двойственные. очень уж как на мое ощущение режиссерского вИдения много.
Посмотреть собираюсь «Четвертый сон Анны Андреевны», "Срочно требуется песня", "Диалоги". А дальше видно будет
UPD да, "режиссерское вИдение" так и прет... на 16-й минуте: о фиьме "Малинина" Обухович увидел эти кадры (с сумкой проходит в президиум и по-хозяйски ставит ее рядом ) за 4 года до того, как начал снимать фильм о ней, и приехав, ЗАСТАВИЛ найти эту сумку на чердаке и всюду ходить с ней (всюду -- это всюду: на ферму тоже). ккинодокументалист(((.... "м-м-мастер" женского портрета
lfirf: (Default)
(и отзыв на "Спиральное море", да-да)
начала слушать "Ложится мгла на старые ступени". Что удивило из мелочей: отсутствие игрушек у детей. Ладно, "кукла одна, редко у кого две" -- тряпки в дефиците, одежда изнашивается в прорехи, лоскут -- ценность, ибо идет на заплаты. Но-о-о... деревянный грузовичок -- один (в смысле всего у одного мальчика из знакомых Антона)... притом что рядом описание, какой хороший лес рядом, как рубили избы, пилили доски. То есть: люди, умеющие работать с деревом вот они, материал -- вот он, избы рубят без гвоздя, бревна подгоняют идеально, и не слепить детям из обрезочков-обрубочков а-ля грузовичок, катерок и так далее? у меня единственное предположение: ресурс у старших высажен не в ноль, ресурс высажен в минус...

Фаже

May. 1st, 2017 04:41 pm
lfirf: (Default)
Читая "Спиральное море" (кстати рекомендую любителям фантастики. Тому, что это космоопера -- не верьте. Не большен, чем книга "Семь дней в мае" -- политический триллер, как известно. Никаких тебе роковых красоток, deus ex machina и прочих атрибутов жанра.) наткнулась на упоминание. Полезла гуглить -- да, реальный человек. Да, нашел как лечить проказу... нет, никакими глупостями в виде памятников или там не знаю -- медцентров его имени -- не удостоен...
https://www.hij.ru/read/issues/2016/february/5835/ -- статья о нем в ХиЖ
О "Спиральном море" постараюсь написать отдельно, если не заленюсь. Книга хороша! но льень может перебороть
lfirf: (задумчивая)
нет, не знала про адрес по домовладельцу. Про то, как влияет предубежденность -- знаю. Как по мне, очень сложный для отлова таракан
http://www.radiosvoboda.org/a/27079412.html
Оксана Забужко
ПОДІЛИТИСЬ


Нема в Києві «дому Булгакова». І не було ніколи. Меморіальний музей – слава Богу, є, а от «дому» – вибачте, нема
(Рубрика «Точка зору»)

Наша пісня гарна й нова… Похвалилися мені добрі люди свіжовиданим (до Дня Києва) альбомом – «Дом Булгакова». І взяв мене сум: люди щиро вірять, що займаються культурою, – і не усвідомлюють, що сам цей заголовок є по суті войовничо АНТИкультурним, у стилі «ДНР/ЛНР»: за давністю літ уже мовби й не завважуваний, але від того не менш брутальний «отжим недвиги».

Зав’язуйте вже з цим мемом, панове, годі. Нема в Києві «дому Булгакова». І не було ніколи. Меморіальний музей – слава Богу, є, а от «дому» – вибачте, нема. Бо будинки в Києві, якщо хто не в курсі, ще на початку минулого століття маркувались (і на поштових адресах значились!) – за ІМЕНАМИ ВЛАСНИКІВ, і аж ніяк не «понаєхавших» квартирантів. Всяк киянин знає, що Шевченко жив на Козинці у домі Житницького (меморіальний музей біля Майдану), а резиденція американського посла міститься на Покровській у домі Стрельбицького. І тільки «домик Петра I» (київського війта Биковського) і «дом Булгакова» радянська влада рішуче й навідріз позбавила їхніх справжніх імен. Просто, взяла й «отжала» у міста – разом із добрячим шматком його, міста, історії.

Перепрошую, але нині час не тільки на перейменування міст і вулиць, охрещених на честь «ґіві-моторол» свого часу, – а й на «культурні реституції» після всього, ними наброєного. А це якраз і вимагає фахового підходу. І ще – звичайної людської чесноти, і (зовсім трошки) – інтелектуальної відваги (рівно стільки, щоб «переступити через стереотип»). Адже ж небагато, так?

Господарі й квартиранти

Андріївський узвіз, 13 – це дім Василя Листовничого. Українського архітектора, інженера, почесного громадянина Києва, чоловіка по-своєму визначного – в культурних націй таким присвячують окремі монографії. (Я навіть застала змалку міську леґенду, ніби саме його батько, збанкрутілий синок славного на весь Київ «купця з-за Канави» – тільки не «цилюрника», а, як Сірки, по «вірьовках і ґвоздках», – послужив Михайлу Старицькому прототипом до образу Голохвостого: безтурботний консумеризм, це вічна проблема «дітей-мажорів», одначе Листовничий-молодший, як виглядає, вдався в козарлюгу-діда, замолоду заприсягся відновити родинний маєток та сплатити батьківські борги – і свого слова додержав!). Збереглись по цілій Україні проектовані ним будинки (у Вінниці точно один зацілів, в Острозі це була жіноча гімназія, а взагалі гімназій він набудував із десяток!), фахівці знають його підручники з будівельної механіки; кузен його дружини, Ядвіґи з Кринських, композитор Вітольд Малішевський, був першим ректором Одеської консерваторії, вся родина дружини брала участь у польському повстанні 1863-го, а перше, що зробив сам Василь Павлович, придбавши садибу на Узвозі, – це викинув із фліґеля друкарню «Союза Михаила Архангела»: правильний був чоловік!.. І ось це й були наші київські еліти – свої, тутешні, глибоко закорінені: шляхетські й козацькі. І російська колоніальна адміністрація мусила з ними рахуватись. Прибулому з Орловщини на доплату «за обрусение края» батюшці могли дати кафедру в натоді вже давно «опущеній» до стану «Духовної» Київській Академії, – але НЕ «квартиру в центрі», як це потім робилося за СРСР: навіть на дачу за містом Афанасій Булґаков мусив підробляти додатково, на вельми «хлібному» тоді в Києві місці – цензором у міській управі (не помри батюшка завчасу, Листовничий, дуже ймовірно, і Булґаковим відмовив би квартири: цензорів корінна київська еліта зазвичай у себе не приймала – то вважались люди «ганебного бізнесу»).

Штука в тому, що після поразки 1918-1920 років майже на ціле століття «місцевим» було відмовлено у праві на власну «сторі» – елементарно позбавлено голосу (переважно разом із головою!). Зате доплата «за обрусение края» й далі лилася щедрим потоком – і ніколи не убувала. От і «маємо, що маємо».

Прописка-на-крові

Василя Листовничого Радянська влада знищила двічі. У 1919 році його розстріляла ЧК – тричі (!!!) виводили в Лук’янівській тюрмі «к стєнкє» на імітацію розстрілу, а потім застрелили під час вивозу з міста при спробі втечі (ох і кріпкий, видать, чоловік був!..). Друге ж, витонченіше знищення можна, в термінах сьогоднішньої війни, назвати «інформаційним» – і вирішальну роль у ньому відіграв таки його квартирант, «Мішка-венеролог», який, виїхавши з Києва до Москви й завоювавши там оглушливий успіх «Турбіними», твердо вписав себе в золотий фонд російської літератури 20-го століття, як Михаїл Афанасійович Булґаков.
Михаїл Булґаков

Михаїл Булґаков

В те, що огидний «Васіліса» міфопоетичної «Білої Ґвардії» – це й був булґаковський «домохозяин», свято вірило кілька поколінь радянських людей, щиро зачарованих романом як «історичним» (що безумовно свідчить на користь булґаковського хисту: таки «Мастер», послуговуючись Сталіновим улюбленим слівцем!) – а до того ж (що не менш важливо в історії успіху цього видатного фейку), позбавлених доступу до будь-яких альтернативних джерел інформації, «голосу другої сторони». («Біла Ґвардія» справді дуже тонко маневрує між «фікшин» і «нон-фікшин», і я давно мрію прочитати, замість «восторженного лепета» київських булґакознавців, що чисто як діти тішаться з упізнавання в тексті загублених камінчиків міської топографії, який-небудь кваліфікований розбір цього роману як видатного взірця пропаґандистської літератури – створеного не тільки за законами «худліту», а й за політтехнологіями тодішньої більшовицької журналістики: крім Ільфа з Петровим, більше нікому в російській літературі це так вдало не вийшло, Сурков-Дубовіцкій з усіма своїми потугами просто жалюгідний графоман!) І можна тепер скільки завгодно трясти історичними документами, доводячи, що «все було зовсім не так», що насправді в Києві 1919 року «білі» мали ненабагато більше підтримки в населення, ніж сьогоднішня «вата», й запам’ятались головно єврейськими погромами, і що Булґаков писав, властиво, утопію, чи пак, а-топію: «Город» своєї мрії, фантазійний «русскій Кієв», у якому Булґакови, чи пак, Турбіни – то не якісь там сумнівні орловські приблуди, а, коли й не «аристократія», то принаймні ТЕЖ «біла кість», духовні господарі «Города» – інтеліґенція, «професура», словом, культурмісіонери «в лапах у мужиков» (міф, що в третьому поколінні неперервної трансляції спокусив і погубив Бузину, Чалєнка і цілу когорту їм подібних «аристократів»: страшна річ сила слова!), – але ніяка деконструкція міфа вже не скасує того незаперечного факту, що своєї головної мети втеклий зі свого-«несвого» Города син орловського батюшки-цензора цим романом таки домігся – «київської прописки», хай і заднім числом. І це вже назавжди.

Як незаперечний і той факт, що для цього йому довелося «виселити господарів» – усього тільки зі сфери читацького співчуття, решту зробила за нього радянська влада. Але без емоційного «ключика», поданого «Майстром», вона навряд чи б упоралась. Як цей ключик працює, видно з досвіду автора, котрого начебто ні в етичній глухоті, ні в любові до радянської влади не запідозриш, – Віктора Некрасова. У 1960-ті він став першим, хто «відкрив» на Андріївському, 13 живу й здорову, нікуди не виеміґрувану доньку Листовничого, Інну Василівну, в шлюбі Кончаковську, що мешкала з родиною в тому самому своєму домі, тільки, як усі зацілілі (а небагатечко їх і лишалось…) екс-господарі київських кам’яниць, нещадно «ущільнена» – якраз до колишніх булґаковських кімнат… Віктор Платонович сам був «з ущільнених» і «даму» в Інні Василівні безпомильно впізнав одразу, навіть за прасувальною дошкою. Але Віктор Платонович палко любив Турбіних – і, разом із ними, так само палко не любив «Васілісу». І в результаті нічого в «немолодої дами» не розпитав – і нічого не зрозумів. («Вряд ли это нужно», написав глибокодумно…)

Це, до речі, найкращий тест на те, що роман таки пропаґандистський: чиста «художка» завжди «відкриває до діалогу», тоді як пропаґанда, навпаки, – замикає вам вуха на всякого «іншого», виводячи його з зони людського інтересу. І чим вона майстерніша, тим краще це робить. Булґаков – першорядний сатирик, і годі недобачити, що «Васіліса» ним виписаний жирно, жовчно, смачно, як плювок «від душі» на підлогу в хазяйському домі, – з тою живою (до вже мертвого!) ненавистю (більшовики називали її «класовою» й високо цінували!), яка родиться тільки з потреби реваншу. І тут не відбутись, як досі заведено в наших булґаковських студіях, зніченою скоромовкою в дусі «он художник, он так видит». Студії – вони на те й студії, щоб задаватись питанням, ЧОМУ «художник видит» саме так, а не інакше, – які «універсальніші» (крім того, що йому наступили на ногу в трамваї чи написали неґативну рецензію) душевні імпульси ретранслює собою – і тим притягує читача.

«Нам тільки сакля очі коле»?

Те, що Булґаков мав на все життя глибоко укритий, болючий «комплекс парвеню» (знаменитий «квартирный вопрос» – у дійсності замаскована «під жарт» страшна «травма безґрунтянства», психологічні витоки російської аґресії й до сьогодні!) – і навіть художньо не раз маніфестував готовність продати душу хоч ЧК, хоч дияволу за можливість поквитатися з тими, хто йому на цей комплекс «наступав» (квартиру погромити, червоного півня пустити, щоб заграва стала на всю Москву…), – це для всякого його уважного читача річ очевидна, і в Росії про це трошки писали й без мене. Але чому наші київські «булґаковєди й булґаколюби» за чверть віку, вже чудово знаючи, «для себе», ким насправді був Василь Листовничий, так і не зацікавилися джерелом булґаковської до нього ненависти – аж такої палючої, що втамувати її могла лиш переможно накладена на гріб убієнного, перепрошую, купа (а це, погодьтесь, куди крутіше, ніж якісь там побиті вікна критика Латунського!), – отут уже лишається хіба руками розвести... «Ленивы и нелюбопытны»? Але ж неправда, бо прелюбовно видзьобали за молодим Міхал-Афанасьїчем кожен його київський слідочок! І тільки «слона не приметили» – Командора, господаря дому, величного красеня-вусаня, любимого й шанованого всім київським «великим світом» пана полковника з бельетажу (полковником Василь Павлович став під час Першої світової, викладав у школі кадетів), – у білому кітелі, з власним виїздом, з розкішною бібліотекою, де писав вечорами при лампі свої книжки (серед сконфіскованого ЧК при арешті був рукопис його історичної розвідки про матерів великих людей, від Гракхів починаючи), з королевистою аристократкою-дружиною, що грала йому Шуберта на роялі і походжала з ним навесні в садку під квітучими вишнями… Ну що, впізнали? Впізнали, звідки «єсть пішов» на все життя застряглий квартирантові в душі недосяжним ідеалом «небесний дім» Майстра й Маргарити?
Михаїл Булґаков

Михаїл Булґаков

А в Булґакових не було бібліотеки – не призбирав «професор від Синоду»… І рояля не було – тільки гітара, інструмент натоді плебейський, «прикажчицький»: не для Шуберта… І «дом постройки изумительной» (насправді – цілком звичайної, за тодішніми київськими стандартами, але заздрі очі й «сакля коле»!) – був не їхній…

«Абыдна, да»?

О панно Інно, панно Інно…

В цій історії мені найбільше шкода Інни Листовничої. Нелегке це має бути випробування – на старості літ опинитися в себе в домі «приживалкою» (коли не покоївкою!) при новостворюваному культі того, хто на весь світ поглумився з твого замордованого батька. Я не знала Інни Василівни особисто, але добре знаю цей тип «старих дам» – «останніх зацілілих», із вічно-незламною спиною й сотнями годин під тюрмою НКВД в анамнезі: ці жінки вміли мовчати, але вони ніколи не брехали. Інна Василівна також розповідала правду, наскільки це в «щербицькі» часи було можна, – тільки що ніхто її не чув («вряд ли нужно» було!). Судячи з усіх публікацій, випробування вона витримала гідно: атмосферу дому допомогла відтворити з усією спадково-«інженерною» сумлінністю (без неї не було б музею!), але підігрувати «новим господарям» у їхньому прагненні матеріалізувати булґаковський міф про шляхетну «професорську сім’ю» (із своїм «духовноскрєпним» правом на «Город») все-таки не стала, ієрархію ще тримала чітко… Це від неї ми знаємо, звідки в автора «Білої Гвардії» такий сласний опис кабінету «Васіліси»: Листовничий дозволяв квартирантам користуватися своєю бібліотекою. Попри те, що ті були вкрай неспокійними, а часом і хамуватими пожильцями (потім Міхал-Афанасьїчу за те «прилетіла карма» в московських комуналках!). Але просвітницьку віру в силу знання українські еліти тоді сповідували свято й беззастережно: хто рветься до книжок – має бути підтриманий і заохочений. (Своїм здібним студентам з убогих Василь Павлович, звичаєм тодішніх наших меценатів, потай – щоб не принизити – уділяв і грошової позички, і принаймні один із таких у 1950-ті роки з’явивсь до пані Інни «повернути борг» – на ту саму адресу, яку проніс крізь найстрашніше в історії Києва сорокаліття – і яку давно пора повернути в культурний обіг: Андріївський узвіз, 13, дім Листовничого…)

І ще на ввесь вік запам’ятала Інна Василівна, як дев’ятилітньою, прийшовши гратись до булґаковської Льолі, вгледіла перед дзеркалом Булґакову-маму – та завершила туалет, вдоволено оглянула себе з усіх сторін і хвацько підморгнула дівчаткам:

– Ничего бабец, а?

Легко уявити, що для панської дитини ефект мусив бути десь такий, як коли б квартирантка зненацька впала рачки й загавкала (мене в дев’ять років теж такий дискурс би приголомшив, але тоді російська мова Києва ще не була настільки «простонародною», як нині, і на сусіда з Тамбовщини ми, діти, ходили витріщатися цілим двором, а потім пошепки переказували почуті від нього «страшні слова»). І ось таке – ТЕЖ не прощається: коли ти працьовито, камінь по каменю, вибудовуєш любий тобі образ «професорського кабінету» як ВЛАСНОГО «духовного дому», і вже й сам віриш, що ти професор Прєображенскій серед Шарікових, – а десь там, у місті, де ти народився і яке вважав своїм (а воно, кляте, «побігло до Петлюри», – але ти його собі повернеш, перепишеш усе наново!), живуть люди, котрі бачили всю твою, так старанно зачищену, «шерсть» – і можуть і через півстоліття на згадку про тебе осміхнутись у тій нестерпно-чемній великопанській манері, що ти її так і не освоїв: хто, Мішка? Наш пожилець? Став знаменитим, кажете? Та що ви, як мило, він завжди такий невезучий був…

Мораль, або ж сила

Комплекси – дуже тяжка штука для життя, але дуже непоганий мотиватор для творчости. Українському булґакознавству пора всього-навсього перестати потурати комплексам покійного Булґакова так, ніби він і досі живий, – і тоді й його творчість відкриється новими (цікавезними!) гранями. Ширше – пора переставати бути «обласним філіалом» «общесоюзної» русистики (і це вже не тільки булґаковських студій стосується!). «Український слід» у російський культурі глибочезний і для доль її таки вирішальний – і ні з Москви, ні з Пітера ніхто його світові на яв не покаже: самі-самі… Але для цього слід як мінімум ЗНАТИ українську культуру. І не плутати місцями господарів – і квартирантів.

А Василеві Листовничому пора нам, дорогі кияни, для початку хоча б меморіальну дошку повісити.

На ЙОГО домі.

Оксана Забужко – письменниця

Profile

lfirf: (Default)
lfirf

September 2017

S M T W T F S
     12
3456789
10111213141516
17 181920212223
24252627282930

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 23rd, 2017 02:12 am
Powered by Dreamwidth Studios