Онеїда

[lfirf]

полностью здесь

Євген з похмілля як проспався,
Півлітра кисляку вдудлив,
Сяк-так умився, в штані вбрався
І самокрутку засмолив.
У роті наче миша здохла,
І до сорочки щось присохло
(скидається на хохлому,
Чи, радше, ні, на петриківку);
Аж раптом Таньчину листівку
Поштар передає йому.
Євген читає, супить брова,
Тремтить із папірцем рука;
Дівоча мрія нездорова
Нудоту в нього виклика
(чи то вчорашня оковита?)
Німфетка, бач, несамовита!
З такою скочиш на слизьке!
Чи, може, показилась дівка?
Євген в кишеню пха листівку
І Тані шле коммюніке:

«Агов, мовляв, моя голуба,
Чи ви не впали часом з дуба,
Що пишете таку дурню?
Мені ви дуже симпатичні,
Та ваші мрії еротичні
Ви краще знищіть на корню.
Ставок, млинок, місцеве бидло,
Сільський мізерний антураж
Мені добряче настогидли.
Я байронічний персонаж,
А навкруги баби скажені!
На цьому все. Цілую, Женя».
І в скриньку кинув папірця.
Як лист Тетяна прочитала,
Аж із лиця, небога, спала,
Блідіша стала за мерця.