Новий український уряд нещодавно відзначив перші 100 днів своєї роботи, і настав час підбивати підсумки його діяльності. Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк прозвітував про виконання планів і успішне проведення реформ, міністерства надали перелік своїх досягнень на офіційних сайтах. Втім, думка громадськості та експертів не така однозначна. У цій статті ми спробували провести різносторонній аналіз роботи уряду, Національного Банку України та НАК “Нафтогаз” за останні 100 днів, щоб зрозуміти, хто з новопризначених посадовців упорався з поставленими завданнями і зробив хоча б один, але серйозний прорив, а хто замість досягнень зміг “похвалитися” лише провалами у роботі.

Наші висновки базуються на опрацюванні кількох основних джерел інформації. Це, перш за все, результати трьох опитувань, проведених робочою групою VoxUkraine спільно з Київською школою Економіки, Індексом Моніторингу Реформ, Реанімаційним Пакетом Реформ і Центром Підтримки Реформ. Сюди увійшли опитування експертів (128 відповідей) ігромадської думки (220 відповідей) – зокрема, в цих опитуваннях респондентів просили оцінити новини інформаційного агентства Інтерфакс про найбільш суттєві кроки, зроблені міністерством (див.Табллицю). А також опитування, проведене діловою редакцією Ліга.Бізнес на основі інформації, наданої VoxUkraine (3017 відповідей). По-друге, це оцінка виконання міністерствами заявлених на початку діяльності планів, проведена робочою групою VoxUkraine. Крім того, ми аналізували офіційні звіти уряду про 100 днів діяльності, окремі брифінги міністерств та новини, доступні з відкритих джерел (зокрема, сайтів інформаційних агенств Інтерфакс та Українські новини).

У статті підсумовано лише найбільші успіхи та провали. Списки складені у довільному порядку, деякі з міністерств входять в обидва рейтинги.

Таблиця з активними гіперпосиланнями на новини

Найгучніші провали:

1. Під керівництвом Володимира Демчишина Міністерство енергетики та вугільної промисловості за 100 днів своєї роботи найбільше запам’яталося не проведенням реформ чи забезпеченням постачання вугілля з альтернативних джерел, а скандалом щодо підписаних контрактів з імпорту електроенергії з Росії та на поставку електроенергії до Криму. Контракти були визнані економічно невигідними державною комісією з розслідувань, передбачали постачання електроенергії на окуповану частину Донбасу, і, більше того, містили формулювання, згідно з якими АР Крим визначалася як “федеральний округ Російської Федерації”. Міністр Демчишин запевнив, що словосполучення “федеральний округ” в остаточній редакції контрактів відсутнє, але відмовився їх опублікувати і наполіг, що угода є конфіденційною. Те, що контракти були укладені без посередників, є важливим для прозорості енергетичного ринку, але ці контракти повинні бути укладені на вигідних для України умовах та обов’язково оприлюднені.

2. Створення Міністерства інформаційної політики не привело до наочних зрушень у сфері інформаційної безпеки держави і, на думку переважної більшості експертів та громадськості, стало провалом. За два місяці роботи (з моменту затвердження Кабміном відповідного положення) міністерство, очолюване Юрієм Стецем, не змогло створити власну ефективну структуру, залучити цінних спеціалістів, не розробило стратегію інформаційної політики та безпеки України, не забезпечило присутність об’єктивної інформації про події в Україні у світовому інформаційному просторі, і, що найголовніше, не проводило активної та маштабної роботи з розвінчування міфів російської пропаганди на сході та в Криму. Запуск проекту “Інформаційних військ України” став найбільшим досягненням за перші два місяці роботи. Натомість від новоствореного міністерства чекають модернізації інформаційної галузі та ефективного координування роботи вже існуючих численних інформаційних відомств в інтересах національної безпеки України.

3. Нафтогаз протягом останніх років був “чорною дірою” в українському бюджеті та значним джерелом корупції. Навіть у 2014 році на підтримку Нафтогазу було спрямовано ⅔ витрат золотовалютних резервів НБУ. Двома основними умовами досягнення беззбитковості Нафтогазу до 2016 року (в 2015 році скорочення дефіциту до 3,1% ВВП), згідно з планом, розробленим спільними зусиллями уряду, МВФ та Нафтогазу, були підвищення тарифів для населення (ліквідація крос-субсидування), а також реорганізація всієї системи Нафтогазу через розділення на окремі компанії – генерація, транспортування та зберігання. Першу частину цього плану виконано – оголошено про підняття тарифів з 1 квітня, розроблено графік подальшого зростання тарифів на газ та тепло – відповідно, скорочено урядові дотації НАК Нафтогаз. Крім того, багато було зроблено для диверсифікації поставок газу, завдяки чому Україна суттєво зменшила залежність від російського ресурсу. Проте, непрозорість досі залишається основною проблемою НАК, річні звіти якого за останні три роки відсутні у відкритому доступі. Громадськість та експерти безрезультатно просять оприлюднити докладну структуру споживання газу різними категоріями споживачів, щоб зрозуміти, звідки виникає величезний дефіцит НАК, що перевищує дефіцит Держбюджету. Надання цієї інформації було б вигідним і самому НАК, оскільки надало б можливість експертному середовищу оцінити виправданість саме такого підвищення тарифів та зняло б підозри у корупції та неефективності.

4. В умовах довготривалої військової агресії з боку РФ та війни на Cході роль Міністерства оборони важко переоцінити. Виклики, з якими зіткнувся Степан Полторак, очоливши забюрократизоване та корумповане міністерство, надзвичайно серйозні. Нещодавно анонсовані перші реформи є позитивним і важливим стартом – запроваджено електронну систему для спрощення процедури державних закупівель, залучено волонтерів до МО, у тому числі для контролю над закупівлями, удосконалено взаємодію між структурними підрозділами, усунуто дублювання функцій між МО та ГШ, оголошено відкриті конкурси на деякі керівні посади. Проте, всі ці ініціативи не можуть бути ефективно втілені без системної реформи, повної реорганізації структури міністерства та оновлення керівного складу як міністерства, так і ГШ, зокрема за рахунок залучення молодих спеціалістів та професійних бойових офіцерів, які проявили себе на війні на сході. Необхідно також розробити нову Воєнну доктрину і залучити для цього як українських, так і міжнародних експертів. Незважаючи на позитивні кроки, міністерство допустило ряд серйозних провалів, зокрема із забезпеченням ЗСУ зброєю та справною військовою технікою. Крім того, подання неправдивої інформації та безкарність за неї, зокрема, щодо реальних втрат серед українських військових при обороні і виході з Іловайську (у вересні 2014 МО доповідало про 108 загиблих під Іловайськом, а вже 16 березня 2015 військовий прокурор заявив про понад 360 загиблих, 180 зниклих безвісти, понад 500 поранених). Інший приклад – стратегічний залізничний вузол у Дебальцеве, про повне знищення якого заявляло МО, був повністю відновлений бойовиками менш ніж за два тижні. Зрозуміло, що цю неправдиву інформацію МО подає Генеральний штаб на чолі з В.Муженком.

5. Критикувати НБУ останнім часом вже стало традицією. Часті нарікання були на те, що Національний банк не контролює валютний ринок, а швидше слідує за ним. Відсутність ефективної комунікації в тиждень, коли гривня опинилася у вільному падінні, значно підірвала репутацію Банку та його очільниці Валерії Гонтарєвої. Тим не менше, нещодавня стабілізація обмінного курсу свідчить про те, що Нацбанк може діяти рішуче в кризових умовах. Тому, окрім провалу зі стрімким падінням гривні, НБУ має і ряд досягнень, про які буде сказано нижче.  

Найбільші успіхи:

1. Міністерство економічного розвитку й торгівлі України під проводом Айвараса Абромавичуса стало одним із небагатьох, яким вдалося за перші 100 днів своєї роботи провести важливі реформи. Головним досягненням  стала розпочата дерегуляція економіки через прийняту постанову Кабміну №42 про дерегуляцію деяких видів господарської діяльності та схвалений парламентом урядовий законопроект №1580 щодо спрощення умов ведення бізнесу. Міністерство активно розпочало ліквідацію корупційних складових із різних сфер економіки через скасування ліцензування для 26 видів діяльності, припиненя 16 регуляторних обмежень, ряду неефективних моніторингів та експертиз та скасування 15% знижки на нафтових аукціонах. Також надзвичайно позитивною є проведена реструктуризація міністерства – скорочення особового складу на 30%, повністю оновлене керівництво та залучення висококваліфікованих фахівців.

2. Арсен Аваков на чолі Міністерства внутрішніх справ України вже більше року, але саме за останні 100 днів йому вдалося досягти прогресу в реформуванні правоохоронної системи, не в останню чергу завдяки оновленому керівному складу, зокрема, призначенню Еки Згуладзе. Насамперед, розпочато формування нової патрульної служби, яка замінить ДАІ. Вже в червні на вулиці Києва, а пізніше Одеси, Дніпропетровська та Львова виїде патрульна поліція. Нових українських поліціянтів, які пройшли складний конкурсний відбір, навчатимуть українські та американські інструктори. Крім того, важливими здобутками стали ліквідація ветеринарної, транспортної міліції, УБОЗу та робота над реорганізацією МРЕВ.

3. Ігор Шевченко, міністр екології та природніх ресурсів, основні сили свого міністерства зосередив  на реформах у галузі надрокористування, яка є однією з найпріоритетніших. Через суд у державну власність повернуто важливі газовидобувні активи на Сахалінському родовищі та анульовано 19 незаконно виданих ТОВ «Голден Деррік» спецдозволів на видобуток газу та нафти. Вагомим досягненням можна також вважати і відкриття для загального доступу інформації про всі спецдозволи на користування надрами та підстави для видачі кожного з цих дозволів, що стало першим кроком Міністерства на шляху до «відкритості та прозорості», задекларованих міністром.

4. Найголовнішим завданням для міністра фінансів Наталії Яресько протягом останніх ста днів була робота над Державним бюджетом, а пізніше над змінами до нього. Збалансування бюджету, а також підняття газових тарифів, зміна пенсійного законодавства і новий закон про відповідальність власників банків були одними з основних здобутків, що допомогли досягнути підписання угоди про надання Україні фінансової допомоги від МВФ на суму $17,5 млрд. плюс $7,5 млрд. від інших міжнародних партнерів. Перша частина траншу буде використана для поповнення золотовалютних резервів НБУ та здійснення виплат за зовнішніми боргами. Крім цього, програма МВФ передбачає додатково $15 млрд., які мають бути генеровані за рахунок позикових облігацій. Головним своїм викликом на сьогоднішній день міністерство вважає реструктуризацію держборгу, що дасть змогу посилити фінансове становище України та закласти основи для економічного відродження.

5. За минулий рік агросектор став єдиною галуззю, що показала зростання в складних економічних умовах. Найбільшим успіхом Міністерства аграрної політики та продовольства під керівництвом Олексія Павленка є розпочатадерегуляція, зокрема скасування 14 дозвільних документів та 6 ліцензій, а ще боротьба з корупційними схемамичерез відкриті конкурси на керівні посади державних підприємств із залученням провідних НR-компаній та незалежних експертів. Триває робота над стратегію розвитку аграрного сектору на 2015-2020 роки, до якої залучені вісім робочих груп, створених у міністерстві за підтримки європейських та світових партнерів.

6. Міністерство закордонних справ України є обличчям української держави у світі, а в умовах довготривалої військової агресії з боку РФ, анексії Криму та війни на Сході повинне заручитися якнайширшою підтримкою України з боку іноземних партнерів та ключових міжнародних організацій. Міністерство, очолюване Павлом Клімкіним, за останні 100 днів безумовно провело багато політико-дипломатичної та міжнародно-правової роботи і активно лобіювало інтереси України в усьому світі. Проте найсуттєвішим його успіхом було закріплення на законодавчому рівні відмови від позаблокового статусу та поглиблення співпраці з НАТО через Річну національну програму співробітництва Україна-НАТО.Наступний тест на успішність міністерство складе вже зовсім скоро – незабаром Рада ЄС прийме рішення щодо запровадження безвізового режиму для громадян України. Сподіваємось на її позитивну рекомендацію перед Ризьким самітом, що відбудеться 21-22 травня 2015 року, а також на якнайшвидше ухвалення Римського статуту згідно з вимогами ратифікованої УА між Україною та ЄС.

7. Міністерство інфраструктури України під керівництвом Андрія Пивоварського протягом стоденної роботи стало одним із найбільш прозорих у своїй діяльності. Вся інформація про закупівлі підзвітних підприємств була подана на сайті, відбувся відкритий конкурс на посади, а етапи тендерів транслювались онлайн. Прозорість є однозначно необхідною частиною реформ, але не менш важливою є послідовність. Завданням міністерства на наступному етапі є продовження  реформування й ефективна імплементація підписаного з ЄБРР проекту щодо будівництва доріг на $150 млн., до якого б залучались не тільки іноземні компанії, але й численні українські виробники та працівники. Окрім того, після успішного візиту міністра до Іспанії з нетерпінням чекаємо на якнайшвидше підписання угоди про спільний авіаційний простір з ЄС.

8. Міністерство юстиції - серед тих кількох, які вже можуть показати перші результати своєї роботи. Міністр Павло Петренко назвав два найпріоритетніші напрямки, в яких сконцентрував свою роботу Мін’юст. Це, перш за все, захист інтересів України на міжнародній арені – в Європейському суді з питань прав людини на даний момент знаходятьсятри справи проти Росії, кожна з яких підкріплена чималою доказовою базою.  Другий напрямок – вирішення внутрішніх проблем – боротьба з корупцією та підвищення ефективності діяльності міністерства. Наразі проведено перші етапи люстраційної перевірки і вже звільнено 400 чиновників вищого рангу. Міністр обіцяє на цьому не зупинятися і розширювати коло урядовців, щодо яких проводитиметься перевірка.Важливим досягненням Мін’юсту стало переведення на постійну основу Системи електронних торгів арештованим майном СЕТАМ, яка показала свою ефективність протягом випробувального періоду – за півроку в ній відбулося 38 тисяч аукціонів, а сума зафіксованих лотів складає біля 5,5 млрд. грн. Крім подолання корупції, запровадження електронних сервісів має ще одну мету – покращення позиції України у рейтингу “Doing Business”.

9. Безумовними здобутками НБУ стали внутрішня реструктуризація та залучення до команди нових людей через відкриті конкурси, а також тотальна чистка банківської системи, в результаті якої частина банків ліквідуються через неплатоспроможність. Крім того, було посилено державний контроль над банківськими операціями та прийнято ряд постанов для підвищення рівня капіталізації діючих банків з метою забезпечення стабільності банківської системи в умовах підвищених фінансових ризиків.  Падіння національної валюти і закриття ряду банків, закономірно, спровокували значний відплив депозитних коштів і наростання паніки серед населення, що навіть призвело до протестів перед НБУ. Попри всі зусилля Нацбанку – збільшення обов’язкових резервів банків і підвищення облікової ставки до 30% – подолати панічні настрої серед населення за допомогою інструментів грошово-кредитної політики на даному етапі неможливо, тому доводиться чекати спаду соціальної напруги. Очищення банківського сектору – гірка пілюля, але її треба проковтнути.

10. Міністр освіти і науки Сергій Квіт активно продовжує реформу вищих навчальних закладів. Їхня кількість радикальноскоротилася (на початок 2015 року вищих навчальних закладів в Україні налічувалось 802, наразі їх – 317, а до кінця року може лишитися 270), а в тих, що вціліли, відбулися численні кадрові перестановки. Втім, цей крок цілком обґрунтований, зважаючи, що співвідношення кількість-якість випускників українських ВНЗ останніми роками схиляється явно не на користь останньої. На меті міністерства стоїть реформування вітчизняної освіти згідно з європейськими стандартами. Вже розпочався процес надання автономії вищим навчальним закладам, розширення їхніх фінансових, академічних та організаційних прав. Ще однією важливою новацією у системі вищої освіти стало скасування захисту наукової роботи за плагіат. Окремим пунктом слід теж згадати підписання рамкової угоди між Міністерством освіти і науки України та компанією «Майкрософт Україна» з метою створення умов для легального використання програмного забезпечення в адміністративних та навчальних процесах вищих навчальних закладів.

11. На завершення, пенсійна реформа, розпочата Міністерством соціальної політики на чолі з Павлом Розенком, стала однією з найбільш обговорюваних тем останніх ста днів. Нововведення полягають у встановленні єдиних принципів нарахування пенсій, запровадженні оподаткування високих пенсій і майбутній ліквідації спецпенсій окремим групам населення – суддям, прокурорам, депутатам тощо. Крім того, проведена довгоочікувана реформа системи субсидій, що почне діяти вже з травня. Слід зазначити, що міністерство перебуває під сильними соціальним і медійним тиском, зокрема і через непопулярність своїх реформ. Тим не менше, воно усвідомлює важливість ефективної  комунікації і веде активну інформаційну діяльність, в тому числі через офіційні сайт та аккаунт у Facebook. Так, міністр Розенко кілька місяців тому влаштував у себе на сторінці «показове шмагання» Державної служби зайнятості, звинувативши її у надмірних витратах.

Окремо відзначимо групу міністерств, серед яких Міністерство охорони здоров’я, Міністерство культури, Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства та Міністерство молоді та спорту України, які за 100 днів своєї роботи не відзначились ані особливими успіхами, ані гучними поразками. Деякі з них, як Міністерство культури, проявили небажання реорганізовуватись, змінити застарілу бюрократичну систему прийняття рішень та очиcтитись від корупційних складових.

Бачу, що українці абсолютно не розуміються на кацапських справах.
Даю ретельне розуміння.

Налічіє в моєму шляхетному родоводі московитської бабушкі, дозволяє мені тонко відчувати мелодії великодержавних сердець. Обичному вкраїнцю (чистопородному) самотужки цього не осягнути - навіть не намагайтеся.

Я розумію, що саме рухає московитами. Знаю яким чином це "щось" влаштоване і в чому полягає принцип їхнього способу існування. От тільки пояснити це важко бо бракує слів. Але спробую.

Це дуже стрьомна інфернально-містична сутність без імені. Сила її в тому, що вона безіменна, а тому й неочевидна. Вобше, аби ви розуміли, кожен московит - це природний містик.

Через традиційно хуйовий клімат і непевні врожаї, за століття сформувався спеціальний типаж людини, що не бажає жити. Не бажає через те, що не отримує від життя задоволення, отже й не цінує його. Саме тому вони такі войовничі і так заліхватскі йдуть на смерть. Йдуть пачками і дєрєвнямі. Ця смерть, з нашої точки зору, позбавлену сенсу. Але це не так. Це - біологічна програма.

Підсвідомо їм дуже хуйово, тому вони бухають, радо гинуть і взагалі - угандонівают себе всіма можливими способами - як поодинці, так і в рамках державних програм. Вони - недовольні.

Московити існують більшою мірою в світі ідеального, аніж матеріального. Прагматичні і очевидні речі їх не бентежать. Тобто, на якомусь побутовому рівні бентежать, але коли постає вибір - добре жити або масово вмерти за повну хуйню, московитський егрегор обирає останнє. Він знає - "добре жити" не буває. Це тисячолітній перевірений досвід. А якщо й буває, значить порушено одвічний природний цикл і треба срочняком вмерти. Якщо московиту раптом засвітить перспектива доброго життя для всіх, він зробить все, аби воно не настало.

Їхній ідеальний світ в наших очах виглядає як приклад масової шизофренії. Рускій мір, духовниє скрєпи, крим наш…. З української точки зору - маячня психопата, але для них це тактильна реальність. Як ото для вас мішок картоплі в коморі. Оскільки московитські городи ніколи не приносили тамтешній людині радості, вона вигадала собі паралельний світ куди століттями пірнає аби трохи відволіктися від кошмару існування. Воно ходить туди сюди в своїх лаптях, ганяє самовар, зворушливо співає розбійницьких пісень, але це лишень видимість. Насправді воно десь далеко в паралельному світі.

Не всі помічають, але навіть іхня церква акцентує не на радості божого існування, а на смєртєпочітанії та страстотєрпії. Все має бути хуйово. Якщо все хуйово, значить все нормально. Коли в сусіда все добре, то його треба терміново рятувати, бо це ненормально.

Українці не здатні осягнути цієї внутрішньої колізії. Ми лишень маніпулюємо такими словами, як "духовність", в той час як жоден українець не розуміє справжнього значення цього слова. "Відродження духовності" - тут в нашому розумінні мова йде скорше про відродження культури, культурності, гуманності.

Між тим як духовність - це суїцидально-містичний долбоєбізм прямої дії. "Возрождєніє духовності" означає лишень одне - насувається страшна гуманітарна пизда.

Вони не йобнуті, навіть не надійтеся. Вони просто інакші. В їхніх очах ми є сутінковими зомбі, що ненавидять Святого Духа і вопше не поважають Бога. Ми для них - богоборці і сатанисти, бо не прагнемо туди, в потойбічний "нахуй".

Вони ж для нас - хворі на голову ідіоти, які вклоняються смерті і приносять криваві жертви Ватанаїлу власними зашкорублими душами.

Отже, маємо цікаву дуальну пару котрій доведеться проясняти стосунки на стратегічному ґрунті.

Коли Путіна усунуть, то на його місці з'явиться ще гірший і ще лютіший, щоб ви не сумнівалися.

Біда полягає в тому, що в Мордорі є не лишень містики, але й подібні до українців прагматики. Але їх виразна меньшість і їм пизда. Звідти треба тікати, при чому стрімко і зараз.

Самое сложное в этом мире – общаться с людьми, у которых причинно-следственная связь отсутствует.

Знаете, чему детей учат сразу после того, как они встали на ноги? Причинно-следственной связи. Огонь обжигает, вода мокрая, стукнешь совочком соседа по песочнице – получишь сдачи. Это и есть базис нашей социализации – понимание того, что любое действие рождает реакцию. Импульс – ответ. И самое сложное в этом мире – общаться с людьми, у которых эта причинно-следственная связь отсутствует,- пишет Павел Казарин на портале «Новый Регион».

Пусть простят меня боги азбучных истин, но ленты соцсетей вынуждают снова проговаривать банальные вещи.

Первое. Галичане – русофобы, они еще в Великую Отечественную предали СССР

Напоминаю, Западную Украину присоединили к СССР в 1939-м году. Это присоединение запустило на землях Галичины процессы классовых чисток. В отличие от остальной Украины, эти земли не имели в запасе 20 лет на привыкание к новой социальной реальности. Не было временного лага, за которое выросло бы новое – лояльное Москве – поколение, как это происходило в других областях страны. Предать может только «свой», а для жителей Западной Украины Советский Союз уж точно не воспринимался как «родина». Мотивы людей, семьи которых за полтора года до войны раскулачили, выселили или отправили в колхозы, вряд ли лежат в области защиты государства, проделавшего все это. А потому во многом именно политика СССР была причиной, а действия западноукраинских повстанцев – следствием. А не наоборот.

Второе. Украина развалила СССР, «оттяпала Крым» и теперь мы лишь восстанавливаем справедливость

Напрягаемся и вспоминаем: основные идеологи распада СССР были не в Киеве, а в Москве. Первыми, кто объявил о своей независимости – еще до ГКЧП – были Прибалтика, Грузия, Молдавия и Армения. А первый Съезд народных депутатов РСФСР принял декларацию о государственном суверенитете 12 июня 1990 – на месяц с небольшим раньше, чем это сделал Верховный совет УССР (16 июля). Причиной была борьба Бориса Ельцина с Михаилом Горбачевым. Следствием – парад суверенитетов.

Третье. Майдан устроил переворот в Киеве, а потому Москва не связана с Украиной обязательствами по соблюдению территориальной целостности

Договоры о границах подписываются правительствами, но заключаются с государством. Смена власти, военный переворот, землетрясения, вторжение инопланетян и падение астероидов на этот вопрос никак не влияют. Если Москва считает, что в Киеве был переворот, то она – вместе с остальными гарантами украинских границ в лице Вашингтона и Лондона (привет, Будапештский меморандум) – должна настаивать на прозрачном и открытом избрании легитимной власти. Обязательства в отношении границ не отменяются, покуда государство продолжает существовать как субъект международного права. И даже переворот (если уж так кому-то нравится термин) государство не обнуляет.

Четвертое. Никакой аннексии Крыма не было, потому что Москва присоединяла к тому моменту уже независимый полуостров

Давайте по порядку: в ночь на 27 февраля был захвачен крымский парламент и Совмин, а лишь затем депутаты назначили референдум о статусе полуострова. А «декларация о независимости АРК и Севастополя» была принята крымскими депутатами и вовсе 11 марта – уже после того, как российские войска две недели разгуливали по улицам крымских городов. Даты вне политики: сперва захват органов власти и ввод войск (или вывод их из казарм ЧФ, что ничего не меняет), а только потом – смена гражданства для территории. В такой ситуации говорить о правовом характере объявления независимости (даже если оставить в стороне все остальные нюансы) даже как-то неловко.

Пятое. Если бы полуостров не сменил гражданство, его бы ожидала судьба Донбасса

Крым не мог бы стать Донбассом именно потому, что без Крыма не было бы Донбасса. Именно отсюда ехали в восточные области все те люди, с которыми теперь на пресс-конференциях ругается Кургинян, обвиняя в сдаче Славянска. Именно крымская аннексия дала им надежду, что на Востоке Украины будет аналогичный сценарий. Не было бы Крыма – не было бы и «ДНР» с «ЛНР».

Шестое. Добровольцы из России приехали защищать регион от агрессии Киева

Люди, утверждающие подобное, словно не замечают, что Донбасс превратился в «горячую» точку лишь после появления там российского оружия и добровольцев-«реконструкторов». И если бы Москва, Януковичи и региональные царьки не решились зажечь фитиль, то Донецк и Луганск жили бы обычной жизнью – привыкая к новым элитам. Потому что все последние 23 года главный запрос региона – это стабильность (которую не случайно водружали на политический щит все местные политические выходцы). В конце концов, перед глазами есть пример Днепропетровска, который еще недавно давал социологам 12% сепаратистских настроений, а сегодня превратился чуть ли не в базу украинского госстроительства. Именно потому, что региональные власти принесли сюда стабильность – столь ценную на фоне контраста с соседними областями.

Седьмое. Если бы не российское вмешательство, то Крым и Донбасс оказались под властью националистов

Что ж, повторение мать учения: на президентских выборах главные идеологи этнического украинского национализма – Ярош и Тягнибок – набрали в районе статистической погрешности и уступили даже бизнесмену Вадиму Рабиновичу. А Порошенко под категорию этнонационализма уж никак не попадает. Ему можно приписать разве что национализм политический и гражданский, но это, извините, составляющая абсолютно любой страны в мире. Включая Россию.

Восьмое. Киев не хочет садиться за стол переговоров с Донбассом

Я бы понял этот аргумент, если бы мне объяснили, с кем именно вести переговоры. Пока же вся ситуация в регионе напоминает первую чеченскую – несколько полевых командиров, каждый из которых не имеет влияния на соседей. К тому же самые влиятельные люди в «ДНР» – Игорь Стрелков и Александр Бородай – вообще не имеют украинских паспортов. Как можно вести переговоры о будущем региона, который Киев считает частью Украины, с вооруженными иностранцами?

Девятое. Вы ругаете Януковича, а он, между тем, Майдан танками не разгонял

Я что-то не могу вспомнить на вооружении активистов Майдана гранатометы, ПЗРК, танки и БМП. Если кто видел – пусть освежит мою память. Вся статистика погибших людей в Киеве свидетельствует, что основными жертвами были демонстранты, а не силовики (105 гражданских и 20 правоохранителей).

Десятое. Ну и чего вы добились своим Майданом? Стреляли в Януковича, а попали в государство

Ну, в этом, быть может, и есть разница между двумя странами. В российской традиции государство само по себе цель и ценность, а для украинцев это средство развития человеческого капитала. Если госмашина служит для дерибана и проедания, то в топку такую госмашину. Если государство нужно лишь для коллективного «януковича», то, значит, это государство нужно пересобрать. Вот именно этим Украина сейчас и занимается. А благодаря позиции Кремля весь этот процесс приобрел очертания национально-освободительной борьбы.

И последнее

Вот, мол, говорят, если бы Януковича не трогали, то все бы осталось, как было. Так вот – не осталось. Майдан случился бы в перевыборном 2015-м. И точно так же бы случился и Крым. Впрочем, как и Донбасс – вряд ли люди, приложившие столько усилий для превращения страны в ООО, согласились бы уступить власть на выборах. Майдана не могло не быть – Украина была съедена до костей: ресурс сохранения былой парадигмы был исчерпан. Коллективный «янукович» лишь ускорил процесс, но он его не мог предотвратить. Потому что история, как это не удивительно для кого-то прозвучит, развивается не в категориях желаемого, а в категориях логичного. И чем быстрее вы это поймете на примере Украины, тем скорее начнете замечать, что именно сегодня происходит с Россией.